Мойсей
Іван Франко
XIII
Львів: накладом Івана Франка, 1905
XIII.

Аж почув ся притишений сьміх
Край саміського боку,
Наче хтось біля нього ішов,
Хоч не чуть було кроку.

І почули ся тихі слова,
Мов сичанє гадюки;
„Цьвіт безтямности плодить усе
Колючки лиш та муки.

„А як вийде самому той плід
Донести не спромога, —
То найкраще увесь свій тягар
Положити на Бога.“

МОЙСЕЙ.
„Хтось говорить! Чи в моїм нутрі

Власне горе шалене,
Чи отут може демон який
Насьміхаєть ся з мене?“

 

ГОЛОС.
„Аж тепер усумнив ся в своє

Реформаторське дїло?
Сорок лїт ти був певний і вів
Хоч на слїпо та сьміло“.

МОЙСЕЙ.
„Хтось говорить! Чом чо́ло моє

Покриваєть ся потом?
Страшно? Нї! Та по серцї се йде,
Мов розпаленим дротом“.

ГОЛОС.
„У гординї безмежній свій люд

Ти зіпхнув з його шляху,
Щоб зробить яким сам його хтїв, —
Чи не пізно для страху?“

МОЙСЕЙ.
„Хто ти, дивний? Не бачу тебе,

Та від себе не струшу!
Тілько чую, як зір твій менї
Все вгризаєть ся в душу“.

 

ГОЛОС.
„Чи так важно, хто я? Хто зумів

Наказать колись морю,
Тому важно не хто, але що,
І чи правду говорю!“

МОЙСЕЙ.
„Нї, не правда, що з гордощів я

Розпочав своє дїло!
Тільки бачучи люд у ярмі
Моє серце болїло“.

ГОЛОС.
„Бо ти чув себе братом рабів,

І се стидом палило,
І захтїв їх зробити таким,
Щоб тобі було мило“.

МОЙСЕЙ.
„Так, з низин тих мрачних і лячних

Я хотїв їх підвести
Там, де сам став, до сьвітлих висот
І свободи і чести“.

 

ГОЛОС.
„Та творця, що послав їх там в низ,

Ти не радивсь в ту пору;
Аж тепер, як упав ти, його
Кличеш в свойому горю“.

МОЙСЕЙ.
„Нї, на сеж мене пхнуло його

Всемогуче велїнє,
В темну душу хоривський огонь
Надихнув просьвітлїнє“.

ГОЛОС.
„Гей, а може хоривський огонь

Не горів на Хориві,
Лиш у серцї завзятїм твоїм,
У шаленім пориві?

„Може голос, що вивів тебе
На похід той нещасний,
Був не з жадних горючих купин,
А твій внутрішнїй власний?


„Адже пристрасть заслїплює зір,
А бажанє, сеж чари,
Плодить оку і сьвіт і богів,
Як пустиннії мари.

„Те бажанє, що наче шакаль
У душі твоїй вило —
Лиш воно тебе їх ватажком
І пророком зробило“.

МОЙСЕЙ.
„Ах, від слів тих я чую себе

Стораз більш в самотинї!
Хто ти, вороже?“

ГОЛОС.
 „Я Азазель,

Темний демон пустинї“.