МЗС України передало ноту РФ щодо схвалення Декларації про незалежність Криму

МЗС України передало ноту РФ щодо схвалення Декларації про незалежність Криму
2014
Опубліковано 12 березня 2014 року о 16:06
Джерело: kmu.gov.ua

12 березня 2014 року до Міністерства закордонних справ України було викликано Тимчасового повіреного у справах Російської Федерації в Україні А.Воробйова, якому було вручено ноту МЗС України у зв'язку із заявою МЗС Росії від 11 березня ц.р. щодо схвалення Декларації про незалежність Автономної Республіки Крим і м. Севастополь.

Зокрема, у ноті наголошено, що українська сторона розглядає зазначену заяву МЗС Росії як пряме і неприховане втручання Російської Федерації у внутрішні справи України, яке суперечить фундаментальним нормам міжнародного права та загальновизнаним принципам співжиття держав. Заява МЗС Росії не лише грубо порушує вимогу пункту 7 статті 2 Статуту ООН, який закріпив заборону «на втручання в справи, які належать до внутрішньої компетенції будь-якої держави», але й статі 2, 3, 4, 6 і 11 Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року.

Українська сторона категорично не погоджується з оцінкою МЗС Росії про те, що рішення парламенту Криму є «абсолютно правомірним». Не може бути абсолютно або частково правомірним рішення, яке суперечить Конституції Автономної Республіки Крим, Конституції України та її національному законодавству, принципам і нормам міжнародного права, закріпленим у Статуті ООН, Декларації «Про принципи міжнародного права, які стосуються дружніх відносин держав у відповідності з Статутом ООН» 1970 року, Заключному акті НБСЄ/ОБСЄ 1975 року, положенням інших міжнародних документів, включаючи заяву Голови Ради Безпеки ООН від 20 липня 1993 року, яка була одностайно підтримана всіма членами РБ ООН, в тому числі й Російською Федерацією.

Українська сторона спирається на положення Декларації «Про принципи міжнародного права, які стосуються дружніх відносин держав у відповідності з Статутом ООН» 1970 року, яка, тлумачачи зміст цього принципу, встановлює його межі. Так, згідно з Декларацією, «ніщо, у вищенаведених пунктах, не повинно тлумачитись як таке, що санкціонує або заохочує будь-які дії, що призводили б до розчленування або часткового чи повного порушення територіальної цілісності або політичної єдності суверенних і незалежних держав, які дотримуються у своїх діях принципу рівноправності і самовизначення народів, як цей принцип викладений вище, і внаслідок цього мають уряди, що репрезентують безвідносно раси, віросповідання або кольору шкіри весь народ, який проживає на цій території».

Стосовно посилання МЗС Росії на «висновок Міжнародного Суду ООН від 22 липня 2010 року по Косово», російській стороні акцентовано, що зазначений висновок носить консультативний характер і не має юридично обов’язкової сили, тим більше, що Російська Федерація втратила право посилатись на цю правову позицію Міжнародного суду ООН внаслідок відмови від визнання незалежності Косово. Так, у спільній заяві Ради Палати Ради Федерації і Ради Державної Думи про наслідки самопроголошення незалежності Краю Косово (Сербія), ухваленій 18 лютого 2008 року, чітко зазначається, що право націй на самовизначення не може бути виправданням визнання незалежності Косово, а також, що обидві палати парламенту Російської Федерації «вважають неможливим визнання Косово в якості суверенної держави, прийняття Косово в ООН та інші міжнародні організації, віддані основним принципам міжнародного права». У письмовій заяві, офіційно поданій Російською Федерацією у справі стосовно Косово до Міжнародного суду ООН, зазначається, що «право на самовизначення не може тлумачитися як таке, що санкціонує або заохочує будь-які дії, які б вели до розчленування або до часткового чи повного порушення територіальної цілісності або політичної єдності суверенних та незалежних держав».

Таким чином, застосування Російською Федерацією до України підходу, який раніше нею неодноразово засуджувався і не визнавався стосовно Сербії, не може розглядатись інакше, ніж використання з боку російською стороною подвійних стандартів.

МЗС України також висловило серйозні сумніви щодо можливості вільного волевиявлення населення регіону України, який фактично перебуває під окупацією Збройних Сил Російської Федерації. Сучасне міжнародне право містить чіткі вимоги до проведення плебісцитів, які передбачають демілітаризацію, демократизацію та де-екстремізацію території, де відбуватиметься плебісцит, а також його проведення під ефективним контролем ООН. Плебісцит, який відбудеться за умови іноземної окупації регіону, не буде визнаний міжнародною спільнотою, а його результати розглядатимуться як юридично нікчемні.

Де завуальовано також твердження МЗС Росії про те, що референдум в Криму проходитиме під наглядом спостерігачів ОБСЄ.

МЗС України в чергове закликало російську сторону повернутись до цивілізованих рамок розвитку двосторонніх відносин, передбачених Договором про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року.

Відкрите ігнорування або вибіркове застосування норм міжнародного права може мати непередбачувані наслідки для існуючої системи загальноприйнятних правил міжнародної взаємодії.

Ця робота поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 4.0 Unported (Із зазначенням авторства — поширення на тих самих умовах 4.0 неадаптована), яка дозволяє вільне використання, поширення й створення похідних робіт за умови дотримання і зазначення ліцензії та автора оригінальної роботи.