VI. НІЧ.

Темно — не темно… тихо — не тихо…
Ледви примітно природа вся диха,
Дивна задума її проняла.
Не чути розмови зеленого листу.
В чарах нїміє і поле і місто;
Землю вже ніч обняла.

Шлях із далеку сріблить ся рікою,
Шовком здаєть ся трава під рукою,
Зорями роси блискучі, рясні,
Білим туманом сади у розцьвітї…
Ночи весняні, найкращії в сьвітї,
Казка чи мрії у снї…

Тихо, так тихо… Неначе хто грає?
Серце забилось, тремтить, замирає.
Серцю без суму так хочеть ся жить,
Хочеть ся нічцї тепер покорить ся.
Нічка весняна всевладна цариця,
Нічка як мить пробіжить.


Суспільне надбання

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі.


Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1929 року і автор помер щонайменше 100 років тому.