|
І станом гнучим і красою,
Пренепорочно-молодою,
Стариї очі веселю.
Дивлюся иноді, дивлюсь...
І чудно... мов перед святою,
Перед тобою помолюсь.
І жаль мені старому стане
Твоєї божої краси.
Де з нею дінешся-еси?
Хто коло тебе в світі стане
Святим хранителем твоїм,
І хто заступить? Хто укриє
Од зла людського в час лихий?
Хто серце чистеє нагріє
Огнем любови, хто такий?
Ти сирота — нема нікого,
Опріче праведного Бога.
Молись же, серце! помолюсь
І я з тобою.
Щось пророче
Мені вже зазирав в очі —
І я вже Богу не молюсь,
Уже й на тебе не дивлюсь.
Мені приснилось — ти вже мати.
Не в оксамитах, не в палатах
Твоє голоднеє дитя...
І вьянеш ти. А дні летять,
Несуть все добре за собою,
Уже й надію понесли,
А ти осталась на землі,
Одна-однісенька. З тобою
Єдинеє добро було —
Твоє дитя. Поки росло,
В колодочки поки вбивалось,
Оперилось, а ти осталась
Стара і немощна. Людей,
Людей неприязних благаєш
І, Христа-ради, простягаєш
Коло зачинених дверей
Стариї руки.
От-так я иноді тобою,
Тобою, серце, молодою
Стариї очі веселю.
Дивлюся иноді, дивлюсь
На стан твій гнучий, і за тебе
Тихенько Богу помолюсь.
Молися й ти, щоб і на тебе
З святого неба низійшла
Твоя і доля, і недоля.
|
