СМЕРТЬ ІГОРЯ.


Квітне Київська держава
І могутня, і страшна.
Майже всі вона зєднала
Українські племена.

Не могла лише скорити
Напівдиких Деревлян,
Що жили в лісах дрімучих
Геть на захід від Полян,

Що не вміли зрозуміти
Заповіти золоті,
Що в єднанні тільки сила,
В злуці, в спільності, в гурті,

Що тоді лише Держава
Буде дужа і міцна,
Коли всі в одно зіллються
Українські племена.

Двічі вже розбив їх Ігор,
Вдруге платять вже вони
Шкіри чорної куниці —
Дань невдалої війни.


Та скоритися не хочуть,
Відокремилися знов.
І у третє гнівний Ігор
Військо скликав і пішов.

На нараді з князем Малом
Деревляне день і ніч.
Віщуни стоять, ворожать,
Мал насупився, як сич.

Хтось найстарший, наймудріший
Промовляє наразі:
„Здавна радились зо мною
І бояре і князі.

І тепер я дам пораду:
Воно так: як вовк з двора
Витяг дві чи три овечки,
Вже не ждіть тоді добра:

Передушить всю отару
До останньої вівці.
Як ви впораєтесь з вовком,
Що ви зробите, борці?

Віддасьте йому отару,
Ту, що пасли, стерегли?“
— „Убємо кільками звіря!“
Деревляне заревли.


І рішають одностайно
Вбити Ігоря в бою.
І на тім вони скінчили
Раду-бесіду свою.

.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
Наче в бурю Чорне Море,

Віковічний ліс гуде;
Через ліс дрімучий, темний
Військо Ігоря іде.

Без дороги йде поволі.
Здобуває кожний крок:
Тут дерева повалились,
Там болото, там пісок.

Так воно іде до ночі,
З лісом бореться йдучи.
На руках кріваві рани,
В піхвах заткнуті мечі.

Але що це?! Деревляне!
Деревляне з трьох боків!!
„Оточили!! Ми в неволі!
Гей, до зброї, до мечів!“

Та було уже запізно:
Деревлянські вояки
Налетіли, як на здобич
Налітають хижаки.


Перебили княже військо,
Порубали, посікли,
Князя Ігоря самого
Обезброїли, взяли.

І, не стримуючи помсти,
Гніву лютого свого,
Враз два дерева згинають
І привязують його.

І, два дерева нагнувши
Випускають нагло з рук, —
І живцем роздертий Ігор
Умірає серед мук.

… Так за дужу Україну,
За Соборну Ігор вмер.
За Соборність України
Умірають і тепер.