Княжа Україна (1940)/Війна з Болгарами

Княжа Україна
О. Олесь
Війна з Болгарами
Прага: Пробоєм, 1940

ВІЙНА З БОЛГАРАМИ.


Повертається з походу
В рідний Київ Святослав —
Скільки здобичі привіз він
І невольників забрав!

Криком всі його стрівають,
Квіти кидають йому:
„Слава, слава Святославу,
Слава лицарству всьому!“

Та не довго забавлявся
Після бою Святослав.
Рано вдосвіта вставав він
І о півночи лягав.

І коли в своїй державі
Він тривалий лад завів,
Він до матері звернувся:
— „Мати, син твій відпочив.

Хоче син твій Україні
Щастя й долю принести,
Не розгнівайся на його
І в новий поход пусти.


Мед несе Дунай широкий,
Дно Дунаю — золоте,
А на березі, як квітка,
Переяславець цвіте.

Греки злото шлють до його,
Угри — коней табуни,
Чехи й Ляхи сріблом, крамом
Навантажують човни.

Там я, Мати, ставши паном
Не боятимусь біди…“
І замислилась княгиня
І сказала: „Щож — іди!..

І зібравши десять тисяч
Найміцніших вояків,
Святослав Дніпром на південь
На Болгарію поплив.

Далі військо вів степами
Серед спеки, серед злив.
Буг зустрів, Дністер широкий
І обидва переплив.

Довго, довго йшов степами.
Ось уже й Дунай блищить,
І, як писанка, на горах
Переяславець стоїть.


Бачуть: замкнуті ворота,
Тихо, пусто навкруги,
Наче з міста повтікали,
Чи сховались вороги.

Ждали наступу Болгари,
Ждали наступу дарма.
„Святослав не наступає:
Мабуть в його сил нема!“

І пішли йому назустріч,
Стали битись вояки…
Вже, здавалось, Святослава
Захиталися полки,

Вже не так мечі рубають,
В'яне пісня бойова…
І із уст у Святослава
Вириваються слова:

— „Вояки! Імя свого ми
На наругу не дамо,
Як судилося нам вмерти,
То, як лицарі, вмремо!“

Загреміли знову сурми,
Полилася знову кров…
Святослав, як лев, боровся
І нарешті поборов.


Святослав, як лев, боровся.
І тому він поборов,
З переможними піснями
В Переяславець ввійшов.

Хто готов за край, за волю
Скласти голову свою,
Той бував і є і буде
Переможцем у бою.