З вершин і низин
Іван Франко
Знайомим і незнайомим
Олі
• Інші версії цієї роботи див. Олі Львів: накладом Ольги Франко, 1893
Олі.

Коли час́ом на вулиці побачу
Вдову убогу, сиротя мізерне,
Що к мині руку простяга жебрачу,
В німім благані очи к мині зверне,

Тремтить в лахмітю, босе на морозі,
Слотою бите й гордуванєм ситих, —
Огнем на серце капають ті сльози,
Той жаль голодних, нищих і невкритих.


І думаєсь міні: Не довго може,
Коли мене важка прийме могила,
І ти отак підеш на роздорожє
О хліб просить, моя дружино мила!

І зжовкне, звяне те лице, що нині
Так любим сьяйвом, щирістю ясніє,
Погаснуть очи, що сміялись к мині,
Жура звялить тебе, моя надіє!

І діти наші — ох, аж серце вяне! —
Слотою биті, босі, у лахмітю
На сльози й горе непросвітно-тьмяне
Як сиротята геть підуть по світу.

І тайком я, тремтячою рукою
Остатній гріш йім ткну, й гадаю: Може
Хтось змилуєсь колись і над тобою,
І сиротятам нашим допоможе.
1886.