животіти

Животі́ти, ті́ю, єш, гл. Жить, быть живымъ, существовать. Чую, чую, мої діти, що мені не животіти. Ном. № 5300. Так моїй Марусі не животіти? — аж скрикнув Наум. Кв. I. 95. Прощайся з ким хочеш: вже тобі не животіти. Рудч. Ск. I. 99.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924


Животі́ти, ті́ю, єш, гл. 1) Жить, быть живым, существовать. Чую, чую, мої діти, що мені не животіти. Ном. № 5300. Так моїй Марусі не животіти? — аж скрикнув Наум. Кв. I. 95. Прощайся з ким хочеш: вже тобі не животіти. Рудч. Ск. I. 99. *2) Прозябать. Не живу, а животію. Умань. Ефр.

Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28


Животі́ти, ті́ю, єш, гл. Жить, быть живым, существовать. Чую, чую, мої діти, що мені не животіти. Ном. № 5300. Так моїй Марусі не животіти? — аж скрикнув Наум. Кв. I. 95. Прощайся з ким хочеш: вже тобі не животіти. Рудч. Ск. I. 99.

Грінченко Б. Д. Словник української мови / за ред. А. А. Хвилі. Київ: Соцеквидав України, 1937