Імпровізация.
Через тумани лихі, через великеє горе
Ти сьвітиш менї, моя зоре.
Ти се була, що встала вогнем опівночі,
Шлях прокладала ясний через темне, бурливеє море
І чарувала новою надїєю втомлені очі,
Ти се була, моя зоре!
Хто ти, мрія чи сон? я не знаю,
Тілько в тебе я вірю і віри повік не зламаю,
А як зламаю, зломлюсь тодї певне сама,
Бо задавить ворожая тьма.
Ти мене до життя пробудила,
Ти менї очі одкрила,
Раптом виросли в мене і сплеснули крила
І понесли мене в гору шляхом променистим,
В гору, все в гору,
В тую країну простору,
Де моя зірка зорить сьвітлом рівним і чистим.
В тую країну, де щастя і горе однаково милі,
В тую країну, де усьміх і сльози однаково ясні,
В тую країну, де чола підводять похилі,
Де не сльозами, а співом ридають нещасні.
Я не журю ся, чи рано, чи пізно загину,
Я не журю ся, що сьвіт сей хороший покину,
Я не журю ся — нехай там життя моє гасне.
Зоре моя! в тебе сьвітло повік буде ясне.
Інші будуть співцї по менї,
Інші будуть лунати піснї,
Вільні, гучні, одважні та горді
Поєднають ся в яснім акордї
І полинуть у ті небеса,
Де сїяє одвічна краса,
Там на їх обізветь ся луною
Пісня та, що не згине зо мною.
12 X. 1898 р.
|
