До землячки
Пантелеймон Куліш


Україно, рідна сестро,
     Пташко полохлива!
Куди се тебе замчали
     Необачні крила?
Перед тебе щасна доля
     З карими очима,
А довічная неволя
     Стоїть за плечима.
Полинула в чужу землю
     З рідної Вкраїни,
Проміняла рідну сем'ю
     На чужу чужину.
Веселися, утішайся,
     Поки молоденька, -
Нехай тужить по дитині
     На Вкраїні ненька.
А як брови полиняють,
     Личенько змарніє, -
Щемітиме вбоге серце,
     Поки заніміє.
Щемітиме серце вбоге,
     Що рідну родину
Проміняла на зрадливу,
     Невірну дружину.
Гірка, гірка серцю зрада
     Дома на Вкраїні,
А ще гірша, а ще тяжча
     На чужій чужині.
Будеш плакать, в землю битись,
     Долю проклинати, -
Не почує, не розважить
     Старенькая мати!
Ой нехай вона не чує,
     Ой нехай не знає,
Як дитина погибає
     У чужому краї!
Лягай, мати, спочивати
     В темну домовину:
Не вернеться безталанна
     Дочка на Вкраїну.