вірник

вірник

Вірник, ка, м. Довѣренное лицо, повѣренный. „Рѣдкій помѣщикъ не имѣетъ ві́рника изъ жидовъ“. О. 1862. IX. 43.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924

Ві́рник, ка, м. Доверенное лицо, поверенный. «Редкий помещик не имеет ві́рника из жидов». О. 1862. IX. 43.

Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28

Вірник, ка, м. Доверенное лицо, поверенный.

Грінченко Б. Д. Словник української мови / за ред. А. А. Хвилі. Київ: Соцеквидав України, 1937