III. Зэмля[1]


Sвіздочкы, которі нам выдаюц’ця малесен’кымы блэскучымы точками, такі здоровен’ні землі, що на ных змістылос’ бы кіл’ка крот міліі̂онів людэй и то дужэ просторно. Чи жывут’ на ѕвіздочках людэ, мы нэ знаєм. Знаєм тіл’ко, що як-бы нам довэлося з якоі-небуд’ зірон’кы позіркнуты на землю, то іі або зоўсім нэ було-бы выдно, або вона выдала бы ся нам маленечкою блэскучою зірон’кою. Хочен’ зэмля й нэ вэлычка и хочен’ біл’ш, ніж тры частыны єі зал’ляні морс’кою водою, ўсе такі на ній досыт’ міс’ця для кіл’кох тысяч міліі̂онів людэй, для міст и сел и для лісів и ныв.

Нэ ма нічого дывного, що чоловікові захотілося ўзнаты: яку-то форму має та зірон’ка, на котрій він жыє? Та як же розгадаты тую загадку? Звісно, що форму буд’-якоі річы мы пізнаєм тіл’ко тогды, як побачымо ту річ, або обмацаєм іі. Як хочэм ўзнаты выд яблука, бэрем і̂ого ў рукы и оглядаєм зо ўсіх сторон. Но з зэмлею цего нэ зробыш: нэ воз’меш єі ў рукы и нэ озірнеш зразу.... Най вам здаєц’ця, що по здоровенні круглі бані лазыт’ малесен’ка комашка. Довго вона пополазыт, покі ўторопає, що баня має круглу форму. Як чоловіка прырівняты до зэмлі, то він йще мен’шын будэ, ніж комашка, прырівняна до бані. И довго він попоходыв и поіздыв по зэмлі, нім знався, що Бог дав тіі зэмлі форму здоровенноі кулі.

Хто був на морі, або й на здоровен’ні рівныні, де позір і̂ого не зупынялы ні лісы, ні горы, той бачыв крыхточку зэмлі, бачыв также, що вона ўсюды сходылас’ з небом. Нэ ма нічого дывного, що людэ першэ, ніж пізналы зіправдну форму зэмлі, думалы, що вона має выд тарілкы, або кружка. Воны думалы, що денебуд’ є крыса зэмлі, с котрих можна кудыс’ скочыты. Булы, правда, й першэ де-які такі розумні людэ, котрі догадувалыс’, що зэмля нэ має крысів, як нэ ма іх ў кулі. Но такых людэй було мало, и ім ні хто нэ няв віры. Чэрэз кіл’канац’цят тысяч літ людэ наўчылыся будуваты караблі и сталы плываты по морах. Найшлыс’ такі с’мілі людэ, котрі плылы тай плылы, плылы тай плылы, а далі доплылы до того самого міс’ця, с котрого поплылы. Те самэ було-бы и с комашкою, як бы вона полізла просто по бані ўсе ўпэред та ўпэред: хочен’ нэ скоро, а ўсе такі вона прылізла-бы на то місце, с которого пустылася ў дорогу.


  1. Артыкул цей я ўзяв с кныжкы п. Ушын’ского: „Дѣтскій міръ и Хрестоматія. Спб. 1841 г.“ Спасенна душа була бы тая, котора пэрэтлумачыла-бы тую кныжку на нас’ку мову.


Суспільне надбання

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі.


Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1929 року і автор помер щонайменше 100 років тому.