барда

Барда́, ди́, ж. 1) Краюха хлѣба. Шейк. 2) Топоръ особой формы. Въ хотин. у. и у гуцуловъ: родъ плотницкаго топора съ широкимъ лезвіемъ. Шух. I. 87. Казала йому хату ставити без барди і сокири. Чуб. V. 819. А кедрина не калина, я сам їй тесав, що зарубав яснов бардов, як в серденько тяв. Федьк. III. 168. Ум. Барди́чка, ба́рдочка. Як затну бардичку до бука. Федьк. I. 97.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924


Барда́, ди́, ж. 1) Краюха хлеба. Шейк. 2) Топор особой формы. В Хотин. у. и у гуцулов: род плотницкого топора с широким лезвием. Шух. I. 87. Казала йому хату ставити без барди і сокири. Чуб. V. 819. А кедрина не калина, я сам їй тесав, що зарубав яснов бардов, як в серденько тяв. Федьк. III. 168. Ум. Барди́чка, ба́рдочка. Як затну бардичку до бука. Федьк. I. 97.

Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28


Барда́, ди́, ж. 1) Краюха хлеба. Шейк. 2) Топор особой формы. В Хотин. у. и у гуцулов: род плотницкого топора с широким лезвием. Шух. I. 87. Казала йому хату ставити без барди і сокири. Чуб. V. 819. А кедрина не калина, я сам їй тесав, що зарубав яснов бардов, як в серденько тяв. Федьк. III. 168. Ум. Барди́чка, ба́рдочка. Як затну бардичку до бука. Федьк. I. 97.

Грінченко Б. Д. Словник української мови / за ред. А. А. Хвилі. Київ: Соцеквидав України, 1937