Байки
Леонид Глібів
Собака й Кінь
• Інші версії цієї роботи див. Собака й Кінь Ляйпціґ: Українська Накладня, 1918
Собака й Кінь.

 Був на селі Квачан-собака,
 Кудлатий та товстий,
 Хвіст здоровенний, як ломака,
 І сам такий страшний.
Раз лежачи знічевя на травиці,
 У холодочку під кущем,
 Він розбалакався з Конем
Про те, про се, про всякії дурниці:
 А далі річ на те звернув,

 
 

Що він у господарстві — сила,
Не те, що́ Кінь або кобила,
 Усяк це може чув.
„Що́-ж, Коню, ти? попихач головатий…
Диковина тим возом торохтіть;
Велике діло борону тягати,
 Або снопи возить!

Он я: і череду у полі доглядаю,
 Ввесь двір, кошару стережу,
 До току побіжу —
 Цілісінькую ніч не спочиваю!“
На річ таку Собаці Кінь сказав:
 „Це може й правда, хто вас знає;
 На світі всяк буває…
А я-б тебе про от-що́ попитав:
Коли-б я не хотів у полі працювати,
 Коли-б я хліба не возив,
 То що́-б стеріг тоді кудлатий
 І що́-б він їв?“

 І люде є такі ледачі,
 Мудрують по-собачі:
 Ми, бачте, сила, ми — стовби,
 У нас, мов, золоті лоби,
 Ми громадяне, —
 А то все суччя копійчане,
 Бадилля світове!..
 Сказав-би щось про Квачана такого —
 І що́ воно й до чо́го, —
 Та цур йому! бо ще порве…